Всеукраїнська програма ментального здоров’я "Ти як?"

Коли травматичний досвід не пропрацьований, мозок діє так, ніби загроза досі присутня — навіть через місяці чи роки після того, як сталася певна подія. Всередині нас формується міцний зв’язок між емоціи‌ними спогадами і зовнішніми подразниками — візуальними образами, звуками, запахами чи смаками.

Буває, зустрічаємо військових або дізнаємося, що перед нами ветеран чи ветеранка, зринає думка — як подякувати людині за службу так, щоб не бути навʼязливим, не бовкнути зайвого, не образити?

Гратися — але так, щоб не боятися — чи є ця можливість зараз в українських дітей? Коли повітряні тривоги лякають, коли сумуєш, бо відчуваєш, як стурбовані батьки війною.

Ми всі, безперечно, пишаємося нашими захисниками, радіємо їхнім перемогам, надихаємося їхньою стійкістю. Коли зустрічаємо військових або хочемо подякувати ветеранам, емоцій буває через край, та варто пам’ятати, що перед нами — воїни, які гідно виконували свій обов’язок та ризикували життями.

Памʼятаємо, що ви любите вправи на усвідомленість (або ж майндфулнес). Це справді класний інструмент боротьби зі стресом і тривожністю — водночас приємний і доступний, де б ми не були. Головне — зосередитися на моменті «тут і зараз» та залучити якомога більше органів чуття.

Це Катерина, ветеранка та бойова медикиня. Після майже чотирьох років служби дівчина працює у благодійному фонді та зізнається, що досі адаптується до цивільного життя. Каже, на війні від тебе вимагають мінімум: вижити й зробити так, щоб вижили інші. У цивільному житті все здається значно складнішим, і звикнути до цього вже не так просто.

Турбота про ментальне здоровʼя — це не тільки про психологів і терапію, це й про любов до себе та час для себе. Ми звикли відкладати це на міфічне «потім», але ще не пізно позбутися поганої звички.

На війні, кажуть ветерани, все чітко і зрозуміло: є свої і вороги, є "чорне" і "біле", є накази і конкретні задачі. У цивільному житті, яке для них іноді починається з чистого аркуша, постійно змінюються події, щось виходить з ладу, ламаються плани, а люди підводять. Це дратує і вибиває з колії, до того ж часто спрацьовує загострене почуття справедливості, яке посилює негативні емоції.

Навʼязливі думки про щось погане чи обтяжливі спогади — теж привід звернутися до спеціаліста або сімейного лікаря, який пройшов навчання за програмою ВООЗ mhGAP. Особливо, якщо вони виснажують уже тривалий час.

Назад до цивільного життя повертається все більше захисників і захисниць України. Це наші однолітки, однокласники, це люди, які стоять поруч у метро чи на касі, і мало що видає в них ветеранів війни. Власне, як і те, крізь що вони проходять, аби повернутися не лише додому, а й до нормального життя.