Всеукраїнська програма ментального здоров’я "Ти як?"

Сергій Полосін (Сергій Спис Полосін)— двічі ветеран: воював під час АТО та з початку повномасштабного вторгнення. Хоча сам каже, що називатися ветераном складно, бо війна ще триває і подумки пан Сергій, його побратими й посестри досі там. У кожного тепер своя боротьба — за повернення до цивільного життя. З огляду на власний досвід, в якому були бойові дії, контузії, поранення, реабілітація і довгий шлях адаптації серед цивільних, пан Сергій радить не закриватися у собі, не дозволяти собі стати «постраждалим». А коли й накриває — шукати підтримки серед «своїх»: у ветеранських просторах, у колах волонтерів чи у справах військових частин, де завжди потрібні люди з досвідом, де повсякчас зрозуміють і підставлять плече. А ще — радіти дрібницям і навчитися помічати красу довкола себе. Після повернення з фронту ветеран навчає цього й своїх дітей. Каже, просте, але дуже важливе вміння наповнює життя фарбами.

Поліні сім років, а в неї вже є метод, як заспокоїтися під час повітряної тривоги. У сховищі разом з однокласниками вона малює та майструє.

Посилання на відеоматеріал:

Перш ніж хвилюватися через нестачу мотивації, варто спитати себе про причини, дати чесну відповідь і прийняти її. Прийняти себе.

Кажуть, обличчя, як і очі — дзеркало душі. Проте чи вірно це? Особливо коли йдеться про людину, яка отримала травму.

Коли травматичний досвід не пропрацьований, мозок діє так, ніби загроза досі присутня — навіть через місяці чи роки після того, як сталася певна подія. Всередині нас формується міцний зв’язок між емоціи‌ними спогадами і зовнішніми подразниками — візуальними образами, звуками, запахами чи смаками.

Буває, зустрічаємо військових або дізнаємося, що перед нами ветеран чи ветеранка, зринає думка — як подякувати людині за службу так, щоб не бути навʼязливим, не бовкнути зайвого, не образити?

Гратися — але так, щоб не боятися — чи є ця можливість зараз в українських дітей? Коли повітряні тривоги лякають, коли сумуєш, бо відчуваєш, як стурбовані батьки війною.

Ми всі, безперечно, пишаємося нашими захисниками, радіємо їхнім перемогам, надихаємося їхньою стійкістю. Коли зустрічаємо військових або хочемо подякувати ветеранам, емоцій буває через край, та варто пам’ятати, що перед нами — воїни, які гідно виконували свій обов’язок та ризикували життями.

Памʼятаємо, що ви любите вправи на усвідомленість (або ж майндфулнес). Це справді класний інструмент боротьби зі стресом і тривожністю — водночас приємний і доступний, де б ми не були. Головне — зосередитися на моменті «тут і зараз» та залучити якомога більше органів чуття.