Всеукраїнська програма ментального здоров’я "Ти як?"

Насправді у кожного з нас є багато джерел сили, та у щоденному вихорі клопотів ми часто про них забуваємо. Це можуть бути прогулянки, фізичні вправи, мистецтво, музика, спілкування, книги — буденні речі, які нас наповнюють, дарують натхнення рухатися далі.

Сором залишається найбільшою перешкодою на шляху молоді до фахівців з ментального здоров’я. З ним також межує страх відкритися рідним. Це один з висновків глобального соціологічного дослідження, яке цього року провели на замовлення Третього саміту перших леді та джентльменів.

В умовах війни маємо особливо дбати про дитячу психіку. Неважливо, що саме пережила дитина: евакуацію, постріли чи звуки сирен — усе це для неї може стати травматичним досвідом. Дистанційне навчання чи новий колектив — речі, які раніше здавалися нормою, зараз мають неабиякий вплив.

«Все норм» — найпростіший спосіб уникнути неприємної розмови. Бо ж раптом ми когось образимо чи здамося надто вразливими. Та чи справді це «норм»?

Цього року на замовлення Третього саміту перших леді та джентльменів британська компанія Alligators Digital провела глобальне соціологічне дослідження серед жителів 11 країн. Тисячі відповідей дозволили частково описати, яким є бачення та сприйняття ментального здоров’я в Україні та світі. 

Американський когнітивіст і письменник Скотт Баррі Кауфман завітав на подкаст «Простими словами» і поділився думками щодо ролі ментального здоровʼя, трансцендентності та вічних пошуків щастя й сенсів.

Уявіть, якби всі ми постили наші реалії: щоденні виклики, невдачі, сльози, розчарування, наслідки стресу й втоми… Адже це буває з кожним. Хіба ні?

З чого почати пошуки психолога? З двох речей. Перша — усвідомлення того, що психолог — не чарівник, і питання, які ви маєте до нього, не зникнуть за помахом палички. Робота з психологом — це насамперед робота над собою, яка вимагатиме часу та зусиль.

Раніше ми вже з’ясували, що стрес — це насамперед фізична й психологічна реакція тіла, яка допомагає нам краще впоратися з критичною ситуацією. У стані стресу наші м’язи напружуються, аби захистити тіло від імовірних травм. Коли загроза зникає, вони розслабляються і ми не відчуваєм дискомфорту. Але хронічний стрес може тримати м’язи в постійній напрузі, яка з часом викликає важкість і навіть больові відчуття по всьому тілу.

Що сказати, щоб близькій людині стало трохи легше? Як дати їй зрозуміти, що вона не сама, і що може відкритися?