Всеукраїнська програма ментального здоров’я "Ти як?"

Слухаємо новий епізод подкасту «Простими словами». Його гостя, неврологиня, директорка державного «Центру психологічного здоровʼя та реабілітації ветеранів "Лісова поляна"» Ксенія Возніцина, розповіла про вигоряння, крайнощі щодо ПТСР і те, як зустрічати людей, які повертаються й будуть повертатися з війни.

Турбота про ментальне здоров’я — це не лише дихання чи сеанси психолога. Пам’ятаєте, ми порівнювали психіку з батарейкою? Щоб рухатися далі, ми маємо відпочивати — так влаштований організм. Та й відпочивати можна по-різному, а саме поєднувати приємне з корисним:

Буває, що у відповідь хочеться кричати. Гнів, страх, розпач переростають в агресію, і контролювати цей клубок емоцій стає надзвичайно важко: ми буквально відчуваємо бажання трощити меблі, жбурляти речі, навіть робити комусь боляче.

«Чому він загинув, а я живий?»

Ми вже знаємо, що тривалий стрес здатний провокувати відчуття напруги в тілі. У такому стані ми не можемо повноцінно розслабитися чи зосередитися на справах. Тож продовжуємо вчити прості вправи і техніки самодопомоги, які можна виконувати будь-де. І не забуваємо піклуватися про себе.

Слухаємо шостий епізод подкасту «Простими словами»: український патофізіолог і генетик Віктор Досенко пояснює, що спільного у ПТСР і хвороби Альцгеймера, чи можна натренувати відчуття щастя та чому на всіх не вистачить психотерапевтів.

Ви міцно обіймаєте батька, брата чи сестру, вашу кохану людину, яка ще вчора ночувала в окопі під обстрілами. Чи думали ви, що скажете в цей момент? Про що запитаєте вдома? Як будете слухати численні історії або ж довгу тишу?

Нав’язливі думки бувають у всіх. Вони виникають нізвідки і ніби чіпляють нас на гачок, витісняючи все інше.

Іноді тривога буває настільки раптовою і сильною, що бракне повітря. Ситуація не з приємних, але й не критична, якщо вміти постояти за себе — вчасно зорієнтуватися і згадати одну з вправ, що допомагають заспокоїтися та вирівняти дихання.

«Увага! Повітряна тривога!»  Раптовий звук сирени щоразу змушує здригатися. Здавалося б, ми вже знаємо, що це, і як треба діяти, але ніби підвисаємо і нічого не можемо з собою зробити — ці кілька секунд треба пережити. Для дітей все значно складніше.