Всеукраїнська програма ментального здоров’я "Ти як?"

Гра — перевірений спосіб здолати страх темряви, який водночас є віковою нормою, проявом розвитку фантазійної сфери і наслідком стресу у дитини 

17 січня очільник МОЗ Віктор Ляшко та голова НСЗУ Наталія Гусак навідалися до відбудованої амбулаторії у Ворзелі Бучанського району та представили результати підготовки сімейних лікарів до надання послуг із ментального здоровʼя.

У шаленому ритмі життя, у тривалій напрузі ми не відразу помічаємо, як виснажуємося. Здається, тримаємося, та з кожним днем все гірше. У цей час важливо помітити дзвіночки про втому, що накопичилася, і вчасно потурбуватися про свій стан — змінити діяльність, звички, переглянути режим сну й харчування, спосіб проведення вільного часу тощо.

На початок 2024 року близько 70 тисяч медпрацівників (з них 16 тисяч — сімейні лікарі) пройшли навчання за програмою ВООЗ mhGAP і тепер можуть надавати підтримку з ментального здоров’я. Тобто кожен третій «сімейний» наразі може розпізнати, діагностувати, допомогти, або ж за необхідності направити до вузького спеціаліста.

Коли трапляється лихо, вони перші поспішають на допомогу. Вдень чи вночі, вони приспіють і ризикуватимуть власними життями, аби врятувати життя інших. Рятувальники, пожежники, медики, поліцейські, психологи, комунальники — ось вони, герої, які часто лишаються за кадром, але щодня заслуговують на щиру подяку.

Не варто недооцінювати вплив ментального здоров'я на фізичне. Особливо він посилився під час війни, коли суттєво зросли навантаження на психіку кожного з нас.

А ще емоції доводять, що ми з вами — живі люди, які мають почуття. Приймайте та проживайте їх усі!

Коли рідні чи близькі нам люди йдуть на фронт, це випробування і подвійний стрес для всієї родини. Та ще складніше дати собі раду з цим малечі, яка не має відповідей на безліч запитань і сприймає реальність дещо інакше.

Це нагадування подихати.

Під час повітряної тривоги ми можемо впіймати себе на моторошній думці, що чекаємо вибухів, а коли чуємо їх — ніби відчуваємо певне полегшення. Так само підсвідомо можемо романтизувати хвилини небезпеки, коли загроза минає — згадувати обстріли, час в укритті чи блекаути з певним теплом, і це лякає.