Всеукраїнська програма ментального здоров’я "Ти як?"

Буває, що у відповідь хочеться кричати. Гнів, страх, розпач переростають в агресію, і контролювати цей клубок емоцій стає надзвичайно важко: ми буквально відчуваємо бажання трощити меблі, жбурляти речі, навіть робити комусь боляче.

«Чому він загинув, а я живий?»

Ми вже знаємо, що тривалий стрес здатний провокувати відчуття напруги в тілі. У такому стані ми не можемо повноцінно розслабитися чи зосередитися на справах. Тож продовжуємо вчити прості вправи і техніки самодопомоги, які можна виконувати будь-де. І не забуваємо піклуватися про себе.

Слухаємо шостий епізод подкасту «Простими словами»: український патофізіолог і генетик Віктор Досенко пояснює, що спільного у ПТСР і хвороби Альцгеймера, чи можна натренувати відчуття щастя та чому на всіх не вистачить психотерапевтів.

Ви міцно обіймаєте батька, брата чи сестру, вашу кохану людину, яка ще вчора ночувала в окопі під обстрілами. Чи думали ви, що скажете в цей момент? Про що запитаєте вдома? Як будете слухати численні історії або ж довгу тишу?

Нав’язливі думки бувають у всіх. Вони виникають нізвідки і ніби чіпляють нас на гачок, витісняючи все інше.

Іноді тривога буває настільки раптовою і сильною, що бракне повітря. Ситуація не з приємних, але й не критична, якщо вміти постояти за себе — вчасно зорієнтуватися і згадати одну з вправ, що допомагають заспокоїтися та вирівняти дихання.

«Увага! Повітряна тривога!»  Раптовий звук сирени щоразу змушує здригатися. Здавалося б, ми вже знаємо, що це, і як треба діяти, але ніби підвисаємо і нічого не можемо з собою зробити — ці кілька секунд треба пережити. Для дітей все значно складніше.

Коли здається, що радіти нічому, що світ навколо втратив кольори, заведіть «Щоденник подяки». Проста вправа підсвітить хоч і найдрібніші, але світлі моменти життя, допоможе зберегти сили, подарує відчуття спокою.

Бути підлітком у сучасному світі — задача «із зірочкою». Коли накриває тривожність, треба з кимось говорити, але звертатися до старших не завжди комфортно. Значно простіше розповісти про наболіле одноліткам, яким не треба пояснювати.