МІФИ ПРО ТОРГІВЛЮ ЛЮДЬМИ
Міф 1. Я ніколи не потраплю до тенет сучасного рабства.
Будь-хто може стати жертвою торгівлі людьми. Работорговці використовують винахідливі схеми, щоб люди повірили у привабливі обіцянки кращого життя за кордоном. Ніхто не захищений від цієї загрози, поки не усвідомить ризик та дізнається як захистити себе.
Міф 2. Поїздки закордон цілком безпечні.
Поїздки закордон можуть стати небезпечними, якщо в тебе немає повної точної інформації. Їдь з дому тільки дізнавшись про права країни, твої права, адресу, за якою плануєш проживати та місця, куди можна звернутися по допомогу. Візьми із собою копії проїзних документів.
Факт: за статистикою, близько 10% українців працюють за кордоном майже без будь-якого юридичного захисту.
Міф 3. Торгівля людьми існує тільки за межами моєї країни.
Потрапити до тенет торговців людьми можливо не тільки за кордоном, а й на території України. Часто людей вводять в оману та продають в межах їх рідних країн.
Факт: Україна – не країна постачання, а й країна транзиту, а інколи і країна призначення.
Міф 4. Торгівля людьми не є злочином.
В Україні торгівля людьми вважається кримінальним злочином, за який передбачено позбавлення волі на строк від 3 до 15 років. З 2000 р. в Україні дії спеціальний правоохоронний підрозділ по боротьбі із торгівлею людьми.
Факт: у 2006 році України внесла зміни до ст. 149 Кримінального кодексу, що наближає законодавство України до Парламентського Протоколу ООН.
Міф 5. Торгівля людьми стосується лише проституції.
Примусова проституція не тільки один із багатьох форм експлуатації людей работоргівцями. Примусова трудова експлуатація без оплати праці, дитяча порнографія, донорство органів без згоди людини є також формами торгівлі людьми.
Факт: наймолодшу, 3-річну жертву торгівлі людьми, використовували для жебрацтва; найстаршу – 73-річну – для примусової праці.
Міф 6. Тільки молодих жінок продають у рабство.
Торгівля людьми стосується не тільки молодих жінок. Чоловіків використовують на будівництві та у сільському господарстві, старших жінок експлуатують для домашньої роботи, а дітей – примушують жебракувати.
Міф 7. Тільки неосвічені люди з сільської місцевості можуть стати жертвами.
Багато потерпілих мають незакінчену або вищу університетську освіту. Більшість з них мешкали у містах. Серед них бухгалтери, медсестри, вчителі, пілоти, інженери та інші.
Факт: згідно опитуванню 54% опитаних жертв торгівлі людьми мають незакінчену або вищу освіту.
Міф 8. Потрапивши у пастку, можна втекти в будь-який час.
Потерпілих обмежують у свободі пересування, у них забирають документи, їм чи їх сім’ям погрожують, якщо вони не погоджуються співпрацювати. Работорговці часто використовують страх людини, погрожуючи, що їх депортують, якщо вони проситимуть про допомогу.
Факт: жерт торгівлі людьми інколи перепродують від власника до власника.
Міф 9. Ніхто не допомагає потерпілим від торгівлі людьми.
МОМ та більше ніж 70 неурядових організацій надають психологічну підтримку, медичну допомогу, послуги юристів та адвокатів. Вони допомагають потерпілим здобути іншу освіту чи професію, а також надають підтримку сім’ям потерпілих.
Факт: мережа громадських організацій, що допомагають постраждалим від торгівлі людьми включає окрім неурядових організацій релігійні та освітні установи.
Якщо ви знаєте про випадки торгівлі людьми чи будь-якого виду експлуатації або потерпіли від цього злочину, звертайтесь за номерами гарячої лінії:
- 1547 – гаряча лінії з питань протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей;
- 102 – гаряча лінія Національної поліції України;
- 0 800 213 103 – контактний-центр системи безоплатної правової допомоги;
- 527 – гаряча лінія з протидії експлуатації;
- 116 123 – гаряча лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації;
- 116 111 – національна дитяча гаряча лінія;
- 112 – служба екстреної допомоги в ЄС.
Зупинимо торгівлю людьми разом!
